В таксі. Мова зайшла про війну, трагедію у Львові. Таксист:
– Я з родини військових. Тільки в мене з дитинства відраза до кочівного життя, гуртожитків, різних шкіл.
А брат пішов батьковою дорогою. На війні з перших днів.
Нещодавно потрапив у шпиталь. Збирали кошти родиною. Займали в сусідів, родичів, друзів. Бо хоч і було багато безкоштовного, та за більш ефективні ліки довелося немало платити.
Він уже знову там.
А я оце вранці виїжджаю з дому і бачу біля будинку нову клумбу облаштовують. Величезних розмірів. Подумав, що це ж не мало коштує (працював у цій сфері), на ці гроші можна пролікувати одного військового, аби не заганяти родину в борги. Я людина не зла. Але на х… нам зараз ці клумби, на х… ці відремонтовані дороги, на х… ці безкінечні феєрверки.
Всі кошти спрямувати на війну, виграти її і вже потім повноцінно жити. Я не хочу втратити брата, не хочу втратити дружину, яка з маленькою дитиною в Англії, бо мене теж забирають на війну…
Вже пройшов медкомісію.
