В колишній кімнаті Василя досі стоять комп’ютери, за якими хлопець проводив дні та ночі.

На Буковині батько загиблого військового облаштував комп’ютерний клас у школі, де раніше навчався хлопець. На цю справу віддав гроші, які отримав як компенсацію після втрати сина, йдеться в ТСН.

Учні Хотинської школи тепер поспішають на урок інформатики. Матеріал вчителька ілюструє на новій інтерактивній дошці, а на партах – потужні комп’ютери, які «тягнуть» найскладніші програми. Колись тут і мріяти не могли про таку техніку, комп’ютери були старі, працювали повільно, багато сучасних програм не тягнули. “Я навіть інколи сміялась з дітьми, що діти у нас молодші за ті ком’ютери”, – каже викладачка.

Давнє бажання учнів та вчителів – мати сучасний робочий простір – здійснив пан Леонід. Він свого часу водив до цієї школи сина Василя. Торік хлопець загинув на війні, захищаючи нашу країну від окупантів – бійцеві було 30 років. У пам’ять про сина батько вирішив обладнати в його школі комп’ютерний клас.

На стіні нового класу написаний портрет Василя Мороза. Пан Леонід вдивляється в нього і тішиться, що тепер діти досхочу займатимуться комп’ютерною графікою та програмуванням, які так любив за життя Василь. “Він дуже любив комп’ютери. Він цим дуже жив. Просто жив”, – розповідає чоловік про захоплення сина.

В колишній кімнаті Василя досі стоять комп’ютери, за якими хлопець проводив дні та ночі. “Купив напередодні, як мав іти на фронт. Він закривався, і коли я вночі проходив, то лиш бачив у вікні світло таке тьмяне, то видно, комп’ютер тільки включений”, – розповідає чоловік.

Після повернення з АТО 2016 року хлопець був у пригніченому психологічному стані, і лиш улюблене хобі повертало його до життя. 2021 року Василь підписав контракт та повернувся до Попасної, там його і застала велика війна. “Він нічого не хотів, тільки армії, ні на яку роботу”, – запевняє батько загиблого бійця.

Коли батько отримав компенсацію після смерті сина – одразу вирішив частину пожертвувати школі. “Мені не треба тих великих грошей. В школі пам’ять буде постійно, і згадувати будуть”, – переконаний чоловік.

“Вчинок батька, який вражає. Ми хотіли, щоб цей клас надихав. Щоб кожен, хто здобуває освіту в цьому навчальному закладі, розуміли, якою ціною в нас зараз є такий клас”, – каже директорка закладу.

Пан Леонід не шкодує про витрачені гроші і вірить, що в добрій справі житиме його син.