Чоловік мене покинув після народження другої дитини. Не хотів він ще одну доньку, мріяв про сина. Та й взагалі, казав, що набридло йому все це сімейне життя. Кудись поїхав і не повернувся. Знайомі казали, що в іншому місті одружився. Але мені було байдуже. Однаково б не пробачила.
Залишилась я одна з двома малими дітьми. Поїхала до мами в село. Роботу довго знайти не могла, адже діти постійно хворіли, ніхто мене відпускати не хотів до них. Врешті, коли молодшій виповнилося 2 роки – вдалося знайти постійне місце, в місцевому магазині.
Та дівчатка росли, а грошей критично не вистачало. Як мені було прикро, коли вони просили гарні сукні, новенькі чоботи, а я мусила пояснювати, що не можу їм зараз це купити.
Врешті вирішила, що настав час щось змінювати. Зібралася їхати в Італію. Тоді старшій 14 років вже було. Скоро вступати на навчання, яке я б ніяк не могла оплатити, залишившись в Україні.
Дівчатка гарно ладнали з моєю мамою, і вона була не проти жити з ними. Я поїхала і щомісяця висилала їм гроші. Було приємно, адже вони так раділи, що нарешті можуть ні в чому собі не відмовляти.
Згодом старша донечка поїхала на навчання. Я все оплачувала. Частину грошей відкладала. Часом навіть працювала у дві зміни, аби більше заробити. Мріяла, що все ж повернусь додому і ми нарешті заживемо всі разом.
Минуло ще 4 роки. Я вирішила, що достатньо заробила і приїхала додому.
І що я застала. Старша донька Алла вже жила з хлопцем, навіть не розписавшись. Він не працював, спокійно собі розважалися вони на мої гроші. Молодша Ніна ще була з мамою, але зовсім її не слухала, робила, що хотіла, не вчилася.
Я відразу ж вирішила, що так бути не може. Запросила усіх в гості, відсвяткувати мій приїзд. Коли діти зібралися, заявила:
– Я більше нікуди не поїду. Хочу побути з вами!
Ви думаєте, що після цих слів хтось зрадів? Та де! Мої рідненькі донечки не приховували розчарування! Тоді я вирішила продовжувати:
– Аллочко, ти вже доросла раз вирішили жити з хлопцем, навіть мене не спитавши. Тому я більше не допомагатиму тобі фінансово. Оплачувати буду лише навчання. Ніно, ти отримуватимеш гроші лише, якщо матимеш успіхи в навчанні. Купуватиму харчі й усе.
– А нащо тобі залишатися? – раптом спитала моя молодша.
– А ти не хочеш, щоб мама була поруч?
Всі мовчали. А в мене серце розривалося. Я розуміла, що пізно. Що я багато пропустила і дівчат ніхто не виховував належне. Та зовсім не очікувала, що вони виростуть такими нахабними. Я просто хотіла для них кращого життя.
Тепер в мене двоякі почуття. З одного боку, раз нікому я тут не потрібна, хочеться все покинути та поїхати назад в Італію. З іншого – розумію, що я достатньо працювала і маю право пожити, як хочу. А можливо мені вдасться ще виправити ситуацію?
Як би ви вчинили на моєму місці? Думаєте, я зможу все виправити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.