Із простреленим боком вдав мертвого, щоб вижити – історія Івана Скиби з Бучі нагадує страшний фільм.

На початку березня його та ще дев’ятьох цивільних чоловіків, які чергували на блокпості рашисти вели на страту. Окупанти вбили вісьмох, одного хлопця помилували, бо він почав співпрацювати, а Івану – дивом вдалося вижити, йдеться в ТСН.

Як вели українців вервечкою на страту світ побачив завдяки журналістам «Нью-Йорк Таймс». Вони провели розслідування і з’ясували: як жорстоко вбивали цивільних у Бучі псковські десантники. «Я передостанній йду, це Карпенко Віталій. Його одразу вбили, щоб нас налякати», – розповідає Іван.

43-річний Іван Скиба витирає піт з чола вкотре переглядаючи відео з камер спостереження. Він згадує, що з разом кумом Святославом з кінця лютого чергували на блокпості, допомагали місцевим безпечно евакуйовуватися. Третього березня по рації передали, що в Бучу зайшли російські солдати. Чоловіки заховалися у будинку неподалік блокпоста на вулиці Яблунській.

«Наступного дня вони виламали двері, вивели нас на подвір’я, поклали на землю, роздягнули, дивилися на наявність татуювань. Почали розпитувати, хто ми, що ми, «бандерівці», потім вони підняли одного хлопця Карпенка Віталія і розстріляли у нас на очах, щоб ми злякалися і почали казати, хто ми», – розповідає Іван.

Один з полонених не витримав і розповів про тероборону і блокпост. Його рашисти відпустили, інших катували далі.

«На коліна поставили і в стіну вперли, почали на спину класти цеглу, поки я не впав. Зв’язали руки скотчем за спиною, мені вділи відро на голову, оцинковане. Потім підняли, почали по відру гатити. Потужний удар мені в обличчя прийшовся, зуби повиламували», – пригадує жахи пережитого Іван.

Допитували годину, а далі заради розваги вирішили убити з кулеметів. «Між собою по розмовах, що з ними робити, ну матами… «знищити», тільки каже виведи, щоб тут не валялися. Вони це робили з задоволенням, він от кулемет бере: «Піз**ц, вам бандерівці», – розповідає чоловік.

«Така хаотична стрілянина пішла і я почув, що мені попала куля в бік. Я просто впав і не рухався, бо вони ще ходили і дострілювали. Було холодно і я старався не дихати, щоб пара з рота не йшла, щоб вони не бачили, що я ще живий», – додає він.  

За якийсь час голоси росіян стихли, Іван кинувся тікати. Сховався у розграбованій хаті, але ввечері і туди навідалися росіяни, вже інші. Завезли чоловіка у якийсь бункер, де було ще кілька сотень цивільних. Через кілька днів Івану дивом вдалося звідти вибратися і дістатися до родини. Увесь цей час його дружина ховалася з дітьми у підвалі багатоповерхівки. Не мала й гадки, де її чоловік, бо його телефон відібрали російські солдати. До останнього сподівалася побачити свого чоловіка й родина його близького друга Святослава.

«Я зраділа побачивши кума, і кажу, що кум, де мій чоловік, а він каже: «Немає». Так я дізналася, що його вбили», – розповідає дружина загиблого Світлана.

Лише через місяць дружині вдалося поховати чоловіка. Разом з родиною Скиби вона зараз у Польщі. Прихисток біженцям з Бучі надав польський пенсіонер Войцех Окоінський. Він дав дім двом десяткам втікачів від війни. А ще збирає гуманітарну допомогу і вантажівками відсилає до України.