Заходжу в метро, сідаю, поруч сідає чоловік, плюс-мінус мій однолітка, зсуває маску на підборіддя, шумно видихає і починає колупатися в телефоні.

Я оглядаю інших — всі в масках. Вирішую проявити громадянську пильність.

— Перепрошую, ви не могли б одягти маску?
— Навіщо?
— Це вимога закону.
— А я не боюся.
— Чого не боїтеся?
— Захворіти.

— Впевнений, ніхто з присутніх не боїться, що ви захворієте. Але ви можете заразити інших.
— Чим заразити?
— Та чим завгодно. Безвідповідальністю, наприклад.
— Ви ж в масці. Чого ви боїтеся?
— Того що ви чхнете зараз, скажімо.
— Та не планував я чхати.

— А зазвичай плануєте?
— Слухайте, я в це не вірю.
— В що?
— В коронавірус.
— А не вірю в насилля.
— Що?

— Маску, блять, одягнув негайно. Бо викину нахуй з вагону на наступній станції.
— А чому ви матом зі мною розмовляєте?! Спокійно попросити не можна?
— Маску!

— Та одягаю.
— Дуже дякую. Вибачте за мат.
— Нічого. Мені ж не важко. Якщо людина по-нормальному…

Вагон метро — країна в мініатюрі. Ідеальна модель.

Sergii Ivanov