Я рідко ділюся особистим з чужими людьми. Але в моєму житті трапилася одна подія, яка досі не дає мені спокою. Тож вирішив, все ж таки розказати сьогодні про це вам. Можливо, комусь ця оповідь навіть буде корисною.
Почалося все років 30 тому. Я тоді бігав за своєю одногрупницею Машею. Був молодий, закохався у неї по вуха. Вона, на щастя, відповіла взаємністю. Закінчивши навчання, ми пішли працювати. Я вважав себе достатньо дорослим, тож довго не роздумуючи, зробив кохані пропозицію руки та серця. Вона погодилася. Втім, було одне “але”. Мою наречену тривожив той факт, що жити нам не буде де, оскільки власного житла я не мав та й з грошима було не все так гладко. Осторонь цієї квестії не залишався і я. Ця, здавалося б, дрібниця ускладнила весь процес підготовки до весілля. Під кінець мені навіть здалося, що кохана втратила до мене інтерес і все, що я робив для неї, було марним.
Довелося звертатися по допомогу до батьків. Ті обіцяли мені допомогти з житлом. Тож я продовжував жити вірою, що власна квартира змінить і ставлення Маші до мене.
Весілля планували робити в селі, звідки я родом. Усе мало бути з розмахом, але й це не подобалося моїй майбутній дружині.Довелося організовувати весілля в місті. Грошей пішло чимало. Хоча й оплачували все наші батьки.
І ось в день весілля я ще заздалегідь приїхав в РАЦС. Дуже переживав, як усе пройде. Але переживати не було за що, як виявиться згодом. Уже поз’їжджалися всі гості, а Маші досі не було. Думав, затримується в перукарні або на макіяжі. Та де там!
Здається, першими все зрозуміли мої батьки. Мама аж розплакалася. Раптом до мене підійшла знайома нареченої і розповіла правду. Маша передумала виходити за мене заміж, тож весілля можна було скасовувати.
Мені аж погано стало. Так прикро та боляче. Було соромно перед гостями та рідними. Я просто вийшов з приміщення, сів на лавочку і замислився. Раптом з-за рогу вийшла дівчина. Вона так гірко плакала, що я не міг не звернути на неї уваги. Вона, до слова, була у весільній сукні, тож я міг здогадатися, що сталося. І справді, наречений скасував весілля просто перед заручинами. Зовсім, як у мене з Машею!
Я почав говорити з дівчиною. Розпитав, хто вона, як так трапилося і що вона планує робити далі. Незнайомка виявилася такою хорошою та привітною. Та ще й красива яка!
– Тоді виходь за мене. Обіцяю, що ніколи не змушу тебе так гірко плакати, як з тобою це зробив той хлопець.
Аліна здивовано підвела на мене очі. Я витер їй сльози і посміхнувся. Вона посміхнулася у відповідь.
Ми взялися за руки і пішли до РАЦСу. Ніхто, крім батьків, до цього не бачив мою суджену, тож усі прийняли Аліну за Машу. Це допомогло уникнути зайвих запитань. Далі ми домовилися про коригування імені та прізвища в журналі реєстрації і нас розписали. Моя ж наречена була сиротою, тож і гостей, окрім кількох подруг, з її боку не було.
Повірте, у нас було незабутнє весілля. Зрештою, таке важко забути. Ми й досі живемо разом. Виховуємо двох дітей. Батьки не перечили, навпаки, допомогли нам з житлом. Зараз я думаю, що так навіть краще. Цього всього у мене не було б, якби Маша приїхала тоді на весілля. Ніщо у житті не трапляється просто так.
Чому я вирішив поділитися цим?
Кілька днів тому я зустрів Машу біля свого дому. Вона орендує кімнату в гуртожитку неподалік, тож ми майже сусіди. Видно, що життя у неї нелегке. Я переступив власну гордість і поговорив з нею. Маша так вибачалася. А потім сказала, що взагалі хотіла б усе повернути назад. Але я заперечив: у мене є все, що я шукав. А Маші я можу тільки подякувати за її вибір, який та зробила 30 років тому.
А які випадковості траплялися у вашому житті?
