Дмитро Павличко – Ніні Матвієнко, яка віддала сина в московський монастир.

Не вчи мене любити Україну,

Якщо ти свого сина віддала

Московській церкві, золоту дитину

Перевернула в темного хахла.

Не чує він тепер твоєї мови,

Ненавидить свого дитинства сни,

Не молиться до Божої Покрови

За Україну, що встає з труни.

Ти сина в монастир чужий сховала,

Закрила мудро від страшних загроз;

Душа твоя від страху приневпала,
Але не бійсь! Він – славний малорос.

Він молиться до імперського бога,

Цілує руку п’яного попа,

Ховається од світла, як стонога,

Його душа – безпам’ятна й сліпа.

Він дивиться в царів жорстокі лиця,

Та бачить янголів, а не катюг;

Він – не слуга Господній, він – мокриця,

Диявола пахолок, рабський дух!

…А твій синок до твого серця й дому

Не вернеться із підкремлівських зір,

Він на землі Гоморри і Содому

Відновлює кривавий «русский мір»!»