Історія мого прадіда Михайла й прабабусі Олександри вражає. Коли дідусь у молодому віці через героїчний вчинок залишився неспроможним, його кохана не відмовилась від нього. І, здавалось, що надії на те, що він буде ходити та мати дітей не було, але сталося диво!

Почався Радянський Союз. Мій прадід на той час був молодий, красивий і талановитий. Синьоокий широкоплечий блондин писав вірші, чудово співав, танцював, але при цьому був дуже сильним чоловіком, брав участь у кулачних боях. Робота в нього була непростою й важливою. Він переробляв автоматику танків на трактори, які потрібні в сільському господарстві. Їздив по всьому Союзу. В одному з міст поблизу моря він познайомився з красивою білявою дівчиною з гарячими карими очима. Вони почали зустрічатися.

Була зима. Але море не замерзло. По воді, близько кілометра від берега йшло судно. Мій прадід був випадковим свідком того, як людина впала за борт і стала тонути. Ніхто на судні цього не помітив.

Ні секунди зволікання. Людину потрібно врятувати. Михайло не займався моржуванням, але бажання врятувати людину було сильнішим за страх потонути самому в крижаній воді.

Він доплив. Спас того, хто тонув. Дивом не втопились обоє через гіпотермію.

Життя врятовано, але ціною здоров’я. В результаті в мого прадіда відмовили ноги. Повністю.

Та юна красива дівчина, що зустрічалася з моїм прадідом не відмовилася від нього, хоча … адже нічого їх не пов’язувало, та й стосунки були платонічними.

Вона вийшла за нього заміж. Виходжувала. Любила та приймала його таким, який є … знерухомленим наполовину.

Минуло 4 роки, і … до Михайла стало повертатися здоров’я. Він знову став ходити!

Ось на що здатна любов і віра! Пройшов час, і в їхній уже здоровій сім’ї з’явилася маленька донька Люся (моя бабуся).

Михайло та Олександра прожили все життя разом до глибокої старості, та тільки смерть розлучила їх.

Дивовижні люди. Я пишаюсь, що вони – МОЯ РОДИНА.

Будьте справжніми.

Цінуйте любов. Жодні блага не зрівняються з цими безсмертними нитками.

Диана Кутанина