Кожному з нас в житті доводилося стикатися з неприємними та злими людьми, які носять маску показної чесноти.
Такі люди навмисно завдають болю оточуючим, не забуваючи при цьому ласкаво посміхатися. Але зло рано чи пізно буває покаране, і ми знайшли тому прекрасне підтвердження.
«Дама в білому пухнастомі пальто мучила іншу даму. Навіть не даму, а бідно одягнену жінку з коляскою. І з маленькою дівчинкою в окулярах. Це в магазині зараз було. Дама в білому пальті дуже ласкаво розмовляла; вона лагідно ставила питання. І погойдувала співчутливо головою, вислуховуючи відповіді. Як учитель молодших класів. Або психіатр на експертизі.
«Чому ваша дівчинка в окулярах? Ах, вона погано бачить, треба ж! Так, помітно, що одне око косить. Це вам операцію доведеться робити. Хоча може не допомогти. А чому ваша дівчинка мовчить? Ах, вона соромиться? Може бути, у неї аутизм? Спочатку батьки думають, що соромиться дитина. А потім виявляється, що вона психічно хвора. А ким ваш чоловік працює? Двох дітей важко зараз утримувати. Одні окуляри он скільки коштують! А скільки молодшому років? Який в колясці?»
І бідно одягнена жінка покірно відповідала – такі дами гіпнотизують. Важко їх обірвати та піти, є в них щось начальницьке, липке, обволікаюче. Я знаю. Тому я просто пройшла між ними, розділяючи невидимі пута. І стала картоплю вибирати. Мама з дітьми пішла, а дама в пальто мені довірливо сказала: «У неї й коляска закрита чомусь. Там, напевно, взагалі монстр сидить. Народжують злиднів! »Я відповідати не стала, зважила картоплю, морозиво купила хороше. Три. Важко на душі було, ось і купила. Але суть не в цьому.
Поки я длубалася в ящику з морозивом, сталося ось що: дама в білому пальті взяла банку з майонезом. Просто взяла банку. І сталося щось дивне: банку у неї в руках чи то луснула, то чи вибухнула. Коротко кажучи, кінець прийшов і пальту пухнастому, і капелюху пуховому, і макіяжу – все в жирному майонезі. «Бабах!» – як в дитинстві говорили. Всі заохали та побігли її відчищати та мити підлогу. І стіни. І інші продукти. Бабах був сильний, здоровенний, як ми в дитинстві говорили.
А морозиво я, звичайно ж, віддала цій мамі з коляскою і дівчинкою в окулярах. Я і сама в окулярах, чого там. «Люди в окулярах повинні допомагати один одному!» – так я сказала, і ми засміялися з дівчинкою Оленкою. Вона мені сказала, як її звуть. І Оленчина мама засміялася. І коляску відкрила. Там ніякий не монстр, а товстий малюк спить з рум’яними щоками. Йому теж вдома дадуть трошки морозива. Кому морозиво, а кому майонез на пальто. Зверху все бачать… “
Цікава історія? Діліться думками та враженнями в коментарях.
Всі ілюстрації та фото взяті із відкритих джерел інтернету
© Анна Кір’янова
