У Мережі нагадали про героїзм юної мешканки Луганщини, яка в розпал окупації Донбасу кілька місяців поспіль стояла з прапором України біля свого будинку, зустрічаючи таким чином і проводжаючи наших Героїв.

Євдокія Кулинич (нині Панасюк – ред.) Не боролася на передовій на Донбасі , не могла з-за невеликого віку допомагати ВСУ як волонтер. Проте, українські військові в подяку за те, що зробила для них патріотка , назвали в її честь танк і присвятили їй пісню, повідомляє Діалог.UA. Ця дівчина зробила на перший погляд дуже небагато, але якщо розібратися – колосально багато: вона допомагала нашим військовим в найтяжчий для них час вірити в те, що їх зусилля і їх жертви не даремні.

Протягом чотирьох місяців юна мешканка міста Щастя Луганської області Євдокія Кулинич кожен день виходила до дороги з прапором України та вітала колони українських військових, які їхали на передову. Виходила з однієї простої причини: Євдокія і вся її родина – патріоти України і щиро бажали нашої армії перемоги. Про подвиг Євдокії недавно нагадала українцям блогер “Дарія”, розмістивши в Twitter пост про дівчину, її фото в українському національному одязі з таким коментарем: “Євдокія! Дівчинка з селища під ЩАСТЯ, яка стояла біля дороги з прапором України в будь-яку погоду. Тоді вона булу ще школярка. Кожен день, 4 місяці поспіль, що не зважаючі на глузування та погрозив, з ранку до вечора дівчинка стояла на вулиці з синьо-жовтим прапором! ” Євдокії дійсно було дуже нелегко. У ті нелегкі дні у неї зовсім розладналися відносини з однокласниками. Правда, коли цією історією зацікавилися журналісти, однокласники Євдокії заявили їм, що проблеми у відносинах виникли нібито не через погляди однокласниці, а через її зарозумілості по відношенню до оточуючих, а ще через … демонстративного недотримання нею декларованої в школі аполітичності.

Тобто побічно підтвердили, що в місті, розташованому поруч з лінією фронту, по суті засуджувався український патріотизм, так як аполітичність в 2014 році в Україні можна було трактувати однозначно: як толерантність до ворога, який бажає знищення нашої країни. Правда, директор школи Ольга Бадєєва тоді намагалася заспокоїти журналістів: говорила, що конфлікти Євдокії з однокласниками не більше ніж наслідок упередженого ставлення багатьох школярів до відмінникам, якою і була Євдокія. Мати дівчинки Ірина Кулинич розповідала, що місцеві жителі писали на виходять на вулицю стінах будівель їх домогосподарства: “Тут живуть бандерівці”. Так земляки “дякували” сім’ю за український патріотизм.

А ось Євдокії пощастило: в сім’ї її підтримали, як підтримали і Україну. Брат дівчини навіть хотів захищати свою країну зі зброєю в руках: записався в один з добровольчих батальйонів. Провоював, правда, недовго: довелося повернутися до цивільного життя через слабке здоров’я. Українські військові розповідали, що спочатку були здивовані, побачивши біля дороги дівчину з українським прапором, деякі навіть думали, що вона продає національну атрибутику. Але коли під час розмов з Євдокією дізнавалися про її мотиви, про її бажання підтримати нашу армію, були приємно вражені.

У Євдокії і донині багато друзів серед військових. А в 2014 році в її честь назвали один з танків “Т-64”, що воювали на передовій, і присвятили пісню.

У чому причина такого теплого ставлення військових до юної мешканки міста Щастя, яка всього лише вітала їх, стоячи біля дороги з українським прапором? Відповідь на це питання дуже проста. Під час страшних подій 2014 року внесок у те, що кремлівський план “Новоросія” провалився з тріском, внесли не тільки українські воїни і волонтери, які допомагали армії. Їх заслуга величезна, але настільки ж велика і заслуга патріотів України з Донецької та Луганської областей, які своїм існуванням, своїми акціями на підтримку військових руйнували пропагандистських міф про “російською Донбасі”, де нібито “ненавидять Україну”. А пропагандистська обробка була дуже масованої і багатовекторної, оскільки використовувалися і українські як би “патріотичні” ресурси. Військових і добровольці в 2014 році намагалися переконувати в тому, що “воювати безглуздо”, “на Донбасі вас не люблять”, “ви воюєте за інтереси олігархів”. Тобто робили все для того, щоб деморалізовивать наших військових і добровольців, пригнічувати їх бойовий дух. Робили, прекрасно розуміючи, що в умовах колосальний стрес, який відчували захисники України, контрпропаганда буде погано працювати: виснажені військові і добровольці навряд чи зможуть сприйняти розумні пояснення. Але пропагандисти не врахували того, що є більш дохідливі способи контрпропаганди, коли все сприймається на рівні почуттів і емоцій і тому, як то кажуть, “б’є в десятку”. Вчинок, чотиримісячна акція Євдокії в підтримку українських військових якраз з такою ось стовідсотково вірною контрпропаганди. Дівчина з українською символікою біля дороги біля самої передової – найпрекрасніша мотивація для наших захисників, нагадування про те, що все, що вони роблять, це не дарма.

А таке на війні дуже дорого коштує, таке не забувається. Ось тому і танк на честь Євдокії назвали, і пісню їй присвятили. Така суть феномену Євдокії. Під час своєї одиночної чотиримісячної акції на підтримку українських військових Євдокія не вчилася в школі. Однак успішно її закінчила. Правда, не в рідному місті, звідки все ж була змушена виїхати з-за сильно загострилися стосунки з деякими земляками. У 2015 році Євдокія Кулинич переїхала в Київську область, де на той час вже жила її старша сестра. Там і закінчила школу. Школу, де патріотизм дівчини, як вона сама розповідала журналістам, нікого не дратував і відносини з однокласниками і вчителями були набагато краще, ніж в школі міста Щастя. А 14 березня 2018 року, в День добровольця і ​​День святої Євдокії, дівчина вийшла заміж. Зараз вона Євдокія Панасюк. У соцмережах пишуть, що її обранець – військовослужбовець, учасник бойових дій на Донбасі. А ще пишуть, що мужній вчинок дівчини зробив її однією зі знакових персон в історії України. Адже Євдокія з таких людей, про яких прекрасно сказано в оповіданні Олександра Солженіцина “Матренин двір”: “Всі ми жили поруч з нею і не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, годі село, ні місто, ні вся земля наша “.

Джерело:ne-vse.pro