Днями був свідком напрочуд цікавої сцени в міському автобусі.

Кондукторка ходила по салону і звичним текстом повторювала: “Пакупаєм білєтікі!” “Кто єщьо нє купіл білєтікі?”

Підходить до жінки з дитиною, яка сиділа навпроти мене, а жінка каже кондукторші: “Говоріть українською!”

Проте “дама” в помаранчевій накидці ніби не чула звернення пасажирки і продовжувала своє “пакупаєм білєтікі!”.

І тут я чую, як поруч зі мною чоловік інтелігентного виду телефонує кудись і описує ситуацію, називаючи номер рейсу, бортовий номер автобуса і каже, що кондуктор обслуговує пасажирів іноземною мовою, здається, російською, і на зауваження-прохання перейти на державну мову не реагує.

Свої слова чоловік арґументував тим, що і як платник податків, і як пасажир, який оплатив проїзд в даному автобусі, він має право вимагати обслуговування рідною йому державною мовою.

Але цікаве інше – я був єдиним, хто вголос підтримав його справедливі вимоги (жінка з дитиною подякувала чоловікові та вийшла раніше), а от двоє сoвkод*очерів (перепрошую за сленг) почали arресuвно доказувати чоловікові, наскільки він “неправий”. 

На жаль, підійшла моя зупинка і я не чув продовження “полеміки”, але вчергове стало сумно, що нескоро наша держава ще стане українською в усіх проявах.

Roman Vlasyuk