Хочу свої спостереження написати.

Хочу порівняти Київ, з якого я поїхала 7 років тому і Київ сьогодні. Це два різних міста. 

Київ 7 років тому майже не говорив українською – в кафе, в магазинах майже всюди була російська. Так, були приємні винятки, звісно. Але це були саме винятки, а не правило.

Зараз на мою українську здебільшого відповідають українською. Не суржиком, не вимушеною українською, а красивою мовою! Спочатку я тішилася як дитина. Казала чоловіку – чув, чув, мені українською відповіли. На що чоловік мені відповідав – Аня, української мови на вулицях, в спілкуванні стало дуже багато, що ти радієш щоразу як дитина.

А я радію, так! Що мене не перепитують щоразу, коли я щось прошу українською. Що люди дійсно між собою розмовляють українською! 

Як же я тішуся! Що мій рідний Київ милує звуками рідної мови. Що я не відчуваю себе чужою і незрозумілою. 

Ми змінюємося! І країна наша змінюється, незважаючи на всі негаразди і біди…

Анна Ковальська