Дивлюсь я на нас з вами, вельмишановне товариство, і диву дивуюсь:- Яка ж ми, виявляється, колективна сволота!Ви ж тільки подивіться на нас!Увесь “прогресивний”, “вільний”, курва, світ, затамувавши подих слідкував, як ми здохнемо за 72 години.

Здохнемо як нація, як держава, а багато хто просто здохне, як живий фізичний організм.А ми – потвориська – вижили!Тоді “гуманний світ” почав очікувати, що ми повиздихаємо за два, ну, максимум, – три тижні.

І пильно так за нами спостерігав, втираючи мереживними хусточками “братську” скупу сльозу.А ми не просто вижили, а добряче наваляли у 12 разів сильнішому за нас ворогові.Зціпили зуби й бились. Ще й реготали інколи крізь стиснуті щелепи.Світ очікував, що ми впадемо на коліна, здійнявши вгору руки перед лицем Бучанської трагедії.І здамось, нарешті. Й все буде, як раніше. У них.Ми лютували, ридали, у нас розривалось серце. Але ми ставали ще сильніші у нашому, бачить Бог, праведному гніві.

Найбільш совістливі у світі схаменулись і почали давати нам зброю. Безсовісні теж обіцяли…Але той таки толерантний і “гуманний” світ, який рятує їжачків на дорогах і касаток в океані, здивовано дивився на нас і знову дивувався:- Коли ж вони здохнуть?І ось, нарешті, він висловився устами Хедлі Гембл – журналістки телеканалу CNBC:

– Чи має світ платити продовольчою кризою та зростанням цін на енергоносії за те, що Україна не хоче поступитись своїми територіями?Ви думаєте, вони за голодних переживають? Ой, не смішіть! Якби переживали, то вже давно й натяку на голод у світі не було.Ні! Грубо кажучи, нас запитали:

– Чому ви не хочете здохнути, аби ми наїлись, напились і не відчули дискомфорту у наших оселях від зниження температури повітря?І стало зрозуміло… як же їм страшно!Що ми можемо протиставити їх страху, щоб і надалі не здохнути?Тільки любов. Якщо будемо любити й приймати одне одного у всьому різнобарв’ї наших поглядів, уподобань, принципів, характерів і вірувань, – житимемо. Бо там, де любов, – там Бог. А там, де чвари і розбрат – там бал сатани.У нас, на мою щиру думку, вибору немає:

– Або обіймаємось, або здохнемо.Для мене в цьому яскравий приклад – Польща. Це ж треба так відкинути всі історичні претензії і сварки і відкрити нам обійми! Якщо вони змогли, то й ми зможемо.Я так скажу. Нехай переляканий світ пере й провітрює свої злегка запісяні трусики.А ми NEVSEREMOS!Я в нас вірю.

Автор: Alla Megel