Саме через таких людей, як Руся, вже рік нас не можуть зламати. І не зламають ніколи»
Руслана Данілкіна пішла добровольцем до лав ЗСУ в перший день повномасштабного вторгнення.
Тоді їй було 18 років.
Здобула посаду оператора-зв‘язківця і працювала вдень та вночі.
10 лютого під час виконання бойового завдання її машина потрапила під мінометний обстріл. Саме так дівчина втратила ногу, але, зі слів лікарів, ще 10 секунд і могла б втратити і життя.
Зі слів рідних, перші два дні в лікарні вона плакала без зупинки. А потім вирішила боротися.
Сьогодні вона хоче стати прикладом для всіх, хто, як і вона, втратив кінцівки на цій війні.
Показати, що в її стані можливе активне повноцінне життя. Можливо бути щасливою.
Фото та історія: Костянтин та Влада Ліберови
