Ангел посміхнувся. І посмішка його була доброю, якоюсь дуже світлою.
– Знаєш, Авраам, – сказав він, – людина не може проклясти іншу людину.
Я з побоюванням дивився на нього. До чого це він хилить?
– Людина взагалі не може нічого зробити з іншою людиною, – він знову посміхнувся, – навіть якщо вб’є його.
Я не розумів, до чого хилить Ангел, але слухав з цікавістю.
– Людина не може вселити іншій людині свої думки. Не може змусити дивитися на світ своїми очима, не може переконати іншу людину в своїй правоті.
Я заперечив:
– Але ж так буває.
– Ні, – похитав головою Ангел, – це той, інший, може повірити тобі. Ти – безсилий.
Ангел помовчав, дивлячись кудись у далечінь, потім продовжив:
– Зробити щось з іншою людиною – не у владі людини. Так влаштував Бог. Подобається тобі це чи ні.
Він замовк. Але мені хотілося пояснень.
– І?, – запитав я, показуючи, що хочу продовження.
– І все, що людина робить іншому, – вона робить собі.
– Як це? – не зрозумів я.
– Дуже просто. Проклинаючи іншого, ти проклинаєш себе. Надихаючи іншого, ти надихаєш себе. Ображаючись на іншого, ти ображаєш себе. Даруючи іншому, ти даруєш собі. Це закон.
– Чий?
– Його… – Ангел показав рукою кудись в небо.
Ми помовчали.
– Чи правильно я зрозумів, – запитав я, – що, прощаючи іншого, я прощаю себе?
– Правильно, – кивнув головою Ангел.
Я замислився. Потім подивився на Ангела і сказав:
– Але я хочу пробачити. Правда, хочу.
Ангел похитав головою.
– Щоб уміти прощати, треба знати, що таке прощення, Авраам …
Мені стало цікаво.
– А що таке прощення?
– Прощення? – перепитав Ангел. – Це радість.
Я глянув на Ангела. Може бути, він все ж захворів? Або як це у них тут називається?
Ангел посміхнувся.
– Ні, Авраам, я не жартую. Прощення – це радість. Радість любові.
Він подивився в небо і додав:
– Це коли ти можеш зітхнути на повні груди, засміятися і сказати: «Дякую! Дякую тобі за те, що ти зробив для мене. Якщо захочеш, можеш зробити мені це ще раз! І ще! Можеш це зробити для мене стільки раз, скільки захочеш! І кожен раз я буду повторювати тобі: “Дякую!»
Я дивився на свого ангела, що стояв з розправленими крилами на краю нашої нескінченної дороги, і чомусь мені стало дуже легко. Навіть радісно. Напевно, тому, що я стояв з ним поруч, слухав його мелодійний голос і розумів – все буде добре
Мало хто з нас розуміє, що для того, щоб прощати – потрібно бути дуже сильною і розумною людиною. І ще менше з нас задаються питанням – чи варто прощати. У більшості випадків ми просто ображаємося і втрачаємо спілкування з кривдником. Але насправді той, хто прощає, робить в першу чергу добро для самого себе. Багато психологів твердять, що через непрощення розвиваються дуже важкі хвороби, так як непрощення – це сильна емоція, яка має вплив на тіло. Тому прощайте образи, самі не ображайте інших і живіть довго й щасливо!
