Мати дуже любила та балувала молодшого сина. Все-все йому прощала. Чи тому, що в дитинстві Іван хворів сильно, от і звикла над ним трястись. Чи то тому, що Іван сильно на матір був схожий: такий же чорноокий і чорнобровий хлопчина.

А старшого, Андрія, мати не дуже любила. Хоча Андрій був працьовитий, чесний, відповідальний, зовсім не такий, як лукавий і лінивий Іван.

Андрій рано поїхав із дому, відслужив, закінчив технікум, потім – інститут, став інженером. Регулярно мамі посилав у село гроші, сам приїжджав провідувати за першої нагоди. Хоча вже мав свою сімʼю: добру дружину та трьох дітлахів. І збудував свій дім за містом, і квартиру в місті купив в іпотеку.

А Іван все гуляв та розважався. І потрапляв у різні неприємності. Борги, кредити, невиконані обіцянки, з роботи погнали, іншу знайти не може, та особливо й не шукає… То з однією жінкою зійшовся, то з іншою. Машину брав у кредит, розбив, випивши. І мати плакала про синову невдачу. І Андрію казала: мовляв, тобі добре. Тобі щастить і є щастя у житті! А Іван нещасний і невдачливий. Як він без мене житиме?

Справді. Адже жив Іван на мамині кошти, усю пенсію виманював. І в маминому будинку відлежувався після гулянь і ховався від кредиторів…

Мама захворіла і пішла у кращий світ. Андрій доглядав маму, витрачав величезні гроші на ліки, але нічого не допомогло. Мама залишила заповіт: будинок заповіла Івану. А Андрію – нічого.

Андрій прийняв мамине рішення, дружина його підтримала, хоча їй прикро було за чоловіка. Та й гроші були б не зайві, ціна ділянки та будинка зросла надзвичайно, бо проклали дорогу поряд. І почали будувати розкішні котеджі. Але Андрій вирішив усе віддати без суперечок.

І вночі прийшла до Андрія мама, у своєму рожевому фланелевому халаті, в хустці. Заплакана вся, сльози прямо річкою течуть! Сіла на край ліжка і каже, схлипуючи: “Пробач мені, Андрійку! Я дурна була. І вчинила безглуздо. Не давай Івану нічого. Нічого Івану не давай, благаю тебе всією душею, а то ще гірше буде!”.

Андрій розповів сон дружині, хоча на сон це не дуже було схоже. Все як наяву. А дружина, освічена жінка, сказала: мовляв, ця твоя підсвідомість із тобою говорила через образ померлої мами. Підсвідомо ти не хочеш віддавати Івану дім. І тобі гірко, що з тобою так вчинили. Ось твій власний мозок і видав такий сон. Не засмучуйся, віддай йому будинок і забудемо про це.

Андрій не заперечив заповіт, не став доводити, що утримував маму, не зажадав справедливості. І що? Іван продав будинок за безцінь. Миттєво гроші розтратив. І став зловживати напоями у небезпечній компанії. Скінчилося тим, що його побили та залишили на снігу у мороз. І так він втратив ноги.

І зараз живе у брата на повному утриманні. Так часто закінчується несправедливе ставлення до дітей.

І сни – загадкова штука. Не завжди це ігри нашої особистої підсвідомості. Та й хто знає, що таке підсвідомість? І звідки приходить жінка у сльозах у рожевому фланелевому халатику? Іншим людям гроші на щастя. А іншим – на біду та нещастя. І краще все ділити справедливо ще за життя, а не після відходу…

Автор: Анна Кір’янова