Чи читали жінки-сучасниці Шевченка? Чи любили вони його? Тарас Шевченко ніколи не був одруженим, не мав шлюбних дітей, а про його романи знаємо більше пліток, ніж фактів. Молодий Шевченко мав неабиякий успіх у жінок; повернувшись із заслання, постарілий ззовні, він перетворюється на нав’язливого залицяльника.

Сучасники Шевченка у своїх спогадах та дослідники його біографії сходяться в одному: особисте життя Тараса Шевченка надихало його до творчості, але практично ніколи не впливало на продуктивність праці. Жодні епізоди з розбитим серцем не ставали причиною творчого колапсу ні в письменництві, ні в малярстві.

ШЕВЧЕНКОВІ ЧИТАЧКИ

Коло однодумців митця — переважно чоловіче. Вони його надихали, ним захоплювалися, редагували та повчали його. Чи читали Шевченка жінки? Так. І навіть більше: завдяки йому панночки почали читати українською. Адже у той час дівчаток зі шляхетних родин від годувальниці одразу віддавали під опіку іноземок-гувернанток. За розмовну українську карали. Тож у дорослому віці українська мова, а тим паче, література, були уже не надто цікаві.

Коли ж у Петербурзі вийшов друком перший “Кобзар”, а сам Шевченко став модним автором, то панночки навперейми кинулися читати українською. Переповнена жартами “Енеїда” Котляревського жіноцтву не рекомендувалася, а от проза Квітки-Основ’яненка якраз пасувала до того, щоб нею захоплюватися.

ПЕРШЕ КОХАННЯ

“Ми вкупочці колись росли, маленькими колись любились…”. Подруга дитинства майбутнього поета, Оксана Коваленко з села Кирилівка, вважається першою дівчиною, що запала в душу Шевченка на усе життя. Саме їй він згодом присвятить поему “Мар’яна-черниця”.

Оксана Коваленко стала Шевченковою Беатріче на усе життя. Довгий час вважалося, що Оксана пережила нещасливий роман з москалем і стала покриткою, і саме цей сюжет відбився у численних творах поета. Однак сільські метричні книги та сповідні розписи не підтверджують цього факту. Коли Шевченко приїхав до Кирилівки 1843 року, Оксана вже була заміжня і мала двох доньок.

УРОКИ ПОЛЬСЬКОЇ

Перед переїздом до Петербурга юний Тарас кілька років живе у Вільні при дворі свого пана Енгельгардта. Софія Енгельгардт вирішує виховати зі здібного кріпака власного портретиста, тож у цей час він відвідує уроки малярства. Тоді ж Тарас заприязнився зі швачкою Ядвігою Гусіковською. Дівчина відмовляється розмовляти з приятелем жодною мовою, окрім польської.

Свідчать, що польською Шевченко говорив таки добре, а отже, він виявився вмотивованим учнем. Саме Дзюня Гусіковська відкрила для Шевченка польську літературу і національну ідею. А ще завдяки їй молодий кріпак усвідомив, наскільки спосіб життя та думання вільної людини відрізняється від його підневільного повсякдення.

ЯКІ ЖІНКИ ПОДОБАЛИСЯ ШЕВЧЕНКУ

Жваві, такі, “щоб земля горіла на три сажні”. Жінка, на його думку, мала би бути пристрасна, енергійна. Так, під час гостювання в Яготині у Рєпніних Шевченко здружився із вихованкою родини Глафірою Псьолівною. Обдарована малярка, дівчина не була красунею, однак її розумне обличчя, вогненний погляд, пишні кучері справляли враження на довколишніх.

Княжна Варвара Репніна, закохана у Шевченка, неабияк ревнувала до цієї симпатії. Однак старшу на шість років панну митець сприймав радше як подругу та опікунку. Одного разу, не витримавши, Варвара вигукнула у присутності завороженого поетичними читаннями товариства: “Коли Глафіра продасть свій перший образ і, як обіцяла, віддасть мені ці гроші, я замовлю за них золоте перо й подарую його вам”.

МАНІЯ ОДРУЖЕННЯ

Після повернення з заслання Тарас Шевченко намагається одружитися. Виглядає, що він шукає не стільки кохання, скільки порятунку від самотності. Обраниця має бути гарною, чепурною, доброю господинею. Тож і звертає поет увагу не на панночок, а на простих дівчат. “Ті одуковані та неодрюковані панночки в зубах нав’язли”, — пише він. У 1859 році Шевченко вподобав Хариту Довгополенківну, наймичку свого брата Варфоломія.

Він мріє оселитися із нею у садибі над Дніпром. У листах Шевченко просить брата та його дружину посприяти Харитиній приязні. Однак ті проти такого шлюбу, вважаючи, що Тарас уже надто віддалився від народу: йому потрібна така дружина, з якою можна було би поговорити про творчість, про ідеї, про щось, що виходить за межі побуту. Та й сама Харита не хоче заміж за старого дивака, хоч і кумира нації. Зрештою, вона закохується у писаря, за якого згодом і виходить заміж.

ОСТАННЄ КОХАННЯ

За Харитою Шевченко сумує недовго. Хоч і він і пише братові Варфоломію прохання підшукати йому нову наречену-красуню, однак знаходить собі чорноброву українку в Петербурзі. Це Ликера Полусмак, якій судилося увійти в історії як останньому нещасливому коханню поета. Ликера, з описів, не була красунею, однак була добре збудована.

Вона не дуже розуміла мрії Тараса про життя на хуторі. Мріяла вийти заміж за пана і аж ніяк не хотіла ні сільського життя, ані самостійно, без служниць, порядкувати у домі. Шевченко дорікає їй за неохайність, вони повсякчас сваряться через те, що дівчина не хоче поводитися відповідно до поетових уявлень про ідеальну жінку. 45-денний роман Шевченка і Ликери закінчується драматично: поет виявляє, що у його нареченої роман з лакеєм, а згодом намагається через усіх спільних знайомих відібрати у Ликери свої подарунки, щоб “спалити їх у неї на очах”.

Оксана Щур