Тетяна Яворська

Отримав патріотичне виховання, тому на війну пішов без вагань. У Збройних силах був із 2014 року, відколи Росія вперше вдерлася на територію України.

Герой України Тарас Греченюк, прикордонник Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України – орден “За мужність” III ступеня отримав посмертно.

Еспресо розповість про українського воїна та його життя у мирний час, про що мріяв і що любив.

Тарас Греченюк – уродженець села Королівки, що на Прикарпатті. Грав за футбольну команду рідного села. Мама героя Оксана Греченюк у коментарі для “Еспресо” пригадує: Тарас дуже любив займатися спортом, зокрема грати футбол. Та й загалом був змалку дуже жвавим.

“Такий непосидюха, що й стримати його не можна було. В школі був найшустрішим. Його було повно в кожному куточку. Завжди шкодував усіх песиків, усіх котиків. Бувало, плакав, бо десь маленького котика постійно знаходив і завжди ніс їх додому”, – згадує мама.

Активним і компанійським запам’ятали Тараса також односельчани. Руслан Юрійчук розповів, що Тараса знав ще з дитинства.

“Батьки виховали справжнього героя. Служив із 2014 року, воював у Луганській області. Згодом одружився, в них народився син. А коли почалось повномасштабне вторгнення, то так і залишився у військах. Синові 3 роки, такий самий непосида, як колись був малий Тарас”, – пригадує пан Руслан.

“Мої хлопці мені – як рідні брати”

Тарас Греченюк хотів бути військовим ще зі школи. Перший контракт підписав ще у 18-річному віці.

“У березні виповнилося 18, а в серпні підписав контракт. Пішов у 24 механізовану бригаду. Він був там дуже щасливим. Бо був танкістом, а техніку любив, то було його хобі, вчився на автомеханіка”, – розповідає мама.

Упродовж трьох років Тарас воював у зоні АТО на Донбасі як танкіст.

“Я переживала, плакала, і молилася, і не спала. Але він, як пішов в АТО, то такого дня не було, щоб не подзвонив. Жодного разу за всі роки не сказав, що не має що їсти чи пити, що болото чи холод. У нього завжди все було добре. Завжди ввечері казав, що йде вмиватись і лягати спати. А я дивувалась, де вони там мають помитись. А Тарас і далі продовжував щодня казати, що в них все добре і вони все мають”, – згадує пані Оксана.

Тарас завжди відповідав: “Мамо, а як би я потім в очі хлопцям дивився?”

Після повернення із зони АТО Тарас одружився, в нього народився син. Однак захотів продовжувати військову справу – пішов у прикордонники. Службу в Державній прикордонній службі України розпочав із 2020 року.

“Я його просила, аби він залишився вдома, щоб більше не їздив. Завжди, коли приїжджав у відпустку, просила його більше туди не повертатись. Але він постійно казав: “У мене робота, служба, хлопці”. Тарас завжди відповідав: “Мамо, а як би я потім в очі хлопцям дивився? Хлопці всі мене чекають. Мої хлопці мені, як рідні брати”. Дуже товариським був з побратимами своїми дуже тісно спілкувався. Приїжджали на похорон дуже багато побратимів. Я навіть не думала, що в такий важкий час вони зможуть приїхати”, – каже Оксана Греченюк.

“На фронті я відчував ваші молитви”

“8 березня дзвонив мені 4 рази, може, відчував?” – припускає мама героя.

9 березня у бою з російськими окупантами на Луганщині 25-річний Тарас Греченюк загинув. Родина дізналася про це від дружини героя, яка також зараз воює.

“Невістка теж там. 9 березня він не дзвонив, я вже дуже переживала. До всіх дзвонила: до невістки, до її мами, бо не могла збагнути, чому він не телефонує. А мене і чоловік, і старший син заспокоювали, що, може, зв’язку нема, може, телефон розрядився. А я вже так і зрозуміла. 10 березня невістка подзвонила до старшого сина і він сказав, що вже Тараса нема. Зараз допомагає далі жити його син, мій внук”, – ділиться Оксана Греченюк.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України указом президента України посмертно Тараса нагороджено орденом “За мужність” III ступеня. 2 червня відзнаку батькам вручили представники вищого командування прикордонних військ України.

“Має багато нагород, якийсь один орден від президента має, тепер знову нагородили, вже посмертно. Від командування має нагороди. Ікону командир йому подарував. Він з одного боку був дуже метким і жвавим, але водночас і виконавчим та слухняним. Що би хто його не попросив допомогти – завжди допомагав”.

Усіх українців Оксана Греченюк просить молитися за наших захисників.

“Син мені завжди казав, що дуже відчуває нашу молитву за нього. Коли повернувся з АТО, то казав: “Мамо, я найщасливіша людина в Бога. Я так відчував ваші молитви. Як я пройшов 3 роки такої АТО, то тепер мені вже нічого не страшно!”