“Коли чоловік звільнив з побратимами Бучу, до них підійшло хлоп’ятко, років шести. Спитала дитина у чоловіка, чи є у нас діти.

Чоловік відповів, що є доросла доня і маленький онук. І хлопченя, раптом дістало з кишені курточки карамельку. Звичайна карамелька, трохи підтала від того, що її довго носили у кишені, з обгорткою, яка прилипла до цукерки. Простягнув цукерку і сказав :

– Це вашому онуку.

Чоловік відмовлявся : не треба, хай тобі буде. Але хлопчик вклав цукерку у його долоню :

– Я вже здоровий, мені не треба. Візьміть для онука. Мені більше нічим вам подякувати….

Чоловік казав, що він ту цукерку, не обміняв би на всі ордени і медалі, які є у світі”.