Пішов один чоловік до Бога й говорить:
– Я чув, Ти роздаєш людям щастя.
– Роздаю, – відповів Бог.
– Тоді дай і мені.
– Я дам, тільки даром цим треба вміти дорожити.
– Я зумію, – запевнив чоловік Бога і, отримавши
щастя, пішов.
Але незабаром йому здалося, що в інших щастя краще. Заздрість почала мучити чоловіка. Він намагався жити щасливо, але не виходило, начебто все є, та не вистачає, і ніби ситий, та все
чогось хочеться. Так він мучився – мучився й дійшов до того, що від незадоволеності почав хворіти. Пішов чоловік знову до Бога. Господи, – звернувся він до Всевишнього, – чому ти одним даеш велике щастя, а iншим мале?
Ти не правий у своєму звинуваченні.
Мені треба набагато більше, ніж я маю, а ти дав набагато менше, ніж я хочу.
Я дав тобі не просто велике щастя, а дуже велика, тільки ти не оцінив його.
Як же велике, – обурився незадоволений чоловік,
Якщо я нещасливий?
Є люди, які і в малому знаходять велике, а є й такі, які у великому бачать тільки мале, – відповів Бог .
Дай мені стільки, щоб я міг розгледіти своє щастя.
– Я дам тобi те, на що ти заслуговуєш.
Не зрозумів чоловік слів Божих, прийшов додому й побачив : усе навколо порожньо, наче тут ніколи нічого й не було. Господи! – заволав чоловік . – Ти ж не дав, а відняв у мене все!
– Я взяв тільки те, що тебе не задовольняло, тепер ти почнеш будувати нове щастя і, можливо, побачиш його, якщо зможеш гідно оцінити.
Щастя для кожної людини – це насамперед стан душі. Людина є щасливою, коли вона в своєму серці має спокій, коли вона свідома, що вона є в руках небесного Отця, який далеко ліпший для нас, ніж навіть наші рідні батько і матір, який хоче нам добра. І що би не було навкруги нас, та свідомість, що Бог нас любить, що Він є нашим Отцем, що Він за нас дбає, мені здається, що це є основний момент щастя .
Блаженнійший Любомир Гузар
