Я все життя шукала власне щастя, бо в юності втратила.

Заміж я вийшла не з любові, а з примусу батьків. Хлопець, якого любила був бідним і мої батьки не дали дозволу на наш шлюб.

– В Петра власна хата, ти відразу будеш там господинею, а твій Андрій, то така біднота – говорила мама.

Я погодилась. 

Після весілля переїхали до Петра. Він все старався для сім’ї та любові між нами все одно не було. Згодом я донечку народила. З часом Петро все менше уваги приділяв сім’ї, а тоді і взагалі іншу жінку знайшов. Я повернулась до батьків.

Андрій теж одружився. У нього народилось четверо дітей, тож розбагатіти йому так і не вдалося.

Коли моїй донечці Зої було 7 років, я поїхала до Італії на заробітки. Хотіла, щоб у нас був власний будинок. Донька залишилась з моїми батьками.

За понад 20 років я збудувала двоповерховий будинок з усіма вигодами та шикарним ремонтом. За той ще час дочка заміж вийшла та онуків мені подарувала.

Я гроші надсилала додому, а вони із зятем займались будівництвом будинку.

Зараз я повернулась додому. Відновила спілкування з Андрієм, який уже 8 рік вдівець. Тепер він живе з молодшою дочкою та зятем. Його зять виявився з характером і Андрій почав йому заважати.

Ми тривалий час спілкувались, багато проводили часу разом. Спершу ховались, а тоді вирішили, що не будемо. Нам же не по 15 років.

Андрій за кілька місяців запропонував одружитись. Я радо погодилась, бо чекала цього все своє життя. Та мою радість дочка не розділила.

– Ти що, збожеволіла? Яке заміж? Тобі уже 58! – кричала Зоя. – Ти хочеш привести якогось мужика у наш дім? Цього не буде! Я не дозволю.

Я вирішила порадитись із сестрою.

– Галю, що мені робити? Зоя проти, щоб Андрій з нами жив. Як мені бути? – питаю сестру.

– Це твій будинок і ти маєш право приводити туди кого захочеш.

– Зоя ж теж його будівництвом займалась.

– За твої гроші.

Виявляється дочка й до моєї сестри телефонувала, щоб та мене напоумила. Та Галя стала на мій бік.

– Ти заслуговуєш бути щасливою. А твоя Зоя ніколи не цінувала всього, що ти для неї робиш. Вона совісті немає – каже мені сестра.

Люди, я не хочу втратити дочку. Зоя сказала, що зі мною не спілкуватиметься, якщо я приведу Андрія. Як це буде? Житимемо в одному будинку і не будемо розмовляти між собою?

Та й Андрія вдруге втратити теж не хочу. Занадто довго я йшла до свого щастя.

Як мені вчинити?