Розбита тарілка – це всього лише розбита тарілка. І карати за неї побоями і образами не треба. Тарілку кожен може розбити, абсолютно ненавмисно, як я в садку, в чотири роки. Я чергувала і розбила тарілку – білу малу тарілку. Вислизнула вона з пальчиків, діти бувають незручними. І дорослі теж.
І мене до вечора лаяла нянька і вихователь. І називали всякими словами – у вихователів багато виховних слів. І я тихо плакала на стільчику – мене покарали, на стільчик посадили перед групою, щоб мені було соромно. Добре, що ковпак єретика не одягли і табличку на груди…
А потім прийшла мама за мною. І нянька їй гаряче розповіла, що я розбила тарілку. Мама допомогла мені одягнутися і ми пішли додому. І по дорозі мама купила мені морозиво. А вдома вона взяла старовинну тарілку з корабликами синіми, з сервізу, із золотою облямівкою. І наступного дня віднесла її в садок. І спокійно сказала, що дуже сподівається: ця тарілка компенсувала той величезний збиток, який Ганнуся завдала держустанові.
Візьміть. І постарайтеся надалі не називати мою дитину зневажливими прізвиськами. Тому що ввечері за дитиною зайде тато, а ви його знаєте. Не думаю, що він згоден з тими методами виховання, які ви застосовуєте.
Так холодно сказала мама, поправила капелюшок і пішла в своєму елегантному пальто з чорнобуркою. На прощання сказавши мені, що якщо я ще розіб’ю тарілку – це дрібниці. Дома досить порцеляни. Ось і вся історія.
Люди іноді щось ламають і псують не навмисне, особливо – діти. Не треба їх занадто лаяти і картати. І дорослих не треба, якщо вони не навмисне і самі мало не плачуть. Нехай компенсують, звичайно. Але якщо це наші рідні – не треба їх називати поганими словами і нищувати морально. І тим більше, лупити по потилиці.
Всяке буває. Щось ламається, розбивається, псується – таке життя. І не варта поламана річ чиїхось сліз – особливо, якщо це сльози близької людини. Байдуже. Є речі, які можна полагодити і замінити. А є – які не можна…
І від сервізу нічого не залишилося майже. Тільки одна старовинна тарілка з синім корабликом. І ось ця історія про маму – таке залишається на все життя.
