Діккенс критикував свою дружину — вона надто повна.
Тому що їсть багато жирної їжі і все на дивані лежить. Вона дурна і нема про що з нею розмовляти. Дітям мало уваги приділяє. І з психікою у неї негаразд; напади ревнощів та сльози на рівному місці. І великий, мій улюблений письменник написав публічний лист про свою дружину з критикою. І читачі співчували генію.
А я весь день думаю: не дивно, що розтовстіла, якщо за 12 років народила 10 дітей. Трьох поховала. Звісно, будеш після такого лежати на дивані без сил! І важко десятьом дітям, чоловікові, родичам і гостям приділити багато уваги… І здаєшся дурною та незграбною, хоча ось в Америку на страшному пароплаві вона з чоловіком плавала; і дітей хоробро народжувала.
А з психікою — і ми б заплакали, якби помилково додому доставили браслет, який чоловік купив для юної актриси… У цій актрисі й була вся справа — дружина постаріла і розпливлася. А дівчині було 18 років. От і все. Не в дружині була справа. Остогидла вона, а розлучення не віталося.
І Діккенс наказав закласти цеглою прохід на свою половину спальні — трішки демонстративно, м’яко кажучи. І ця товста, дурна і ненормальна дружина встала, наділа капелюшок і назавжди поїхала з дому. Щоб не принижуватися. Не слухати критику і не читати її в журналах. І дітей їй не віддали. Так вона і прожила решту життя одна. І коли письменник помер, тільки й попросила — опублікуйте листи, які мені Чарльз писав у юності. Будь ласка! Нехай усі знають, що він любив мене; а я була стрункою, веселою, дотепною…
Але навіть цього не зробили. І критика це коли нас не люблять, ось що я думаю. І хочуть позбутися. Але не зізнаються у цьому навіть собі. І краще надіти капелюшок і піти — як зробила ця смілива та шляхетна жінка…
© Ганна Кір’янова
