Ця історія може викликати багато обурення, але я хочу висловити свою думку.

Прочитала сьогодні статтю про багатодітну сім’ю, яка прийшла ночувати в мерію, бо не мають власного житла.

Це все супроводжувалося історіями про те, скільки у них труднощів, вісім дітей — їсти нема що. Барак, в якому жила сім’я, розпався, а влада обіцяє нове житло лише через три роки.

Автор не одноразово вказує, що дуже жалко сім’ю і дітей.

Але хіба це не їхні проблеми? Чомусь, коли у мене немає змоги, я не планую дітей. Навіщо було народжувати? А потім просити допомоги? Дітей дійсно шкода, адже вони не винні, що у них такі безголові батьки.

Їхнє виправдання: «Ми дуже любимо дітей». Я теж люблю, і не одна жінка до нестями хоче ще діток. Але ми ж не народжуємо, якщо не можемо забезпечити хороше життя зараз, не говорячи про майбутнє. В чому проявляється ваша любов: народити та кинути дітей на напризволяще долі?

Ще одна жахлива історія: » В Ольги та Олега є п’ятеро дітей і недобудований будинок, але немає роботи та грошей». Так навіщо, бідні дити ж страждають. Вони недалеко від цього дому винаймають житло, бо не мають змоги завершити будівництво!

» Восени чоловік залишився без роботи. Зараз він стоїть на біржі праці, отримує допомогу з безробіття та пару тисяч маємо з допомоги на дітей. Ось і весь сімейний бюджет. На винаймання житла вже нічого не залишається.. «

І далі просять зібрати їм гроші, щоб добудувати свій будинок.

Чому я маю тяжко працювати зранку до ночі, платити податки, а робота цих людей завершуються на народженні дитини. Це несправедливо. Батьки просто заробляють на своїх чадах, а дітей дійсно жаль.

Ви як ставитеся до таких сімей?