Цей усміхнений воїн з добрим поглядом — наш Саша. Олександр Сірий.
Син моєї двоюрідної сестри Гані, мій племінник. 10 квітня Саші виповнилося 32-ва. 16 травня він загинув у бою під Червонопопівкою на Луганщині, захищаючи Україну.
Саша не був професійним військовим.
Він зводив будинки, виготовляв дахи, допомагав людям створювати їхній новий щасливий світ і затишок… Але коли довелося взяти до рук зброю, щоб цей мирний світ і затишок захищати – не сховався, пішов до війська.
Двометровий красень, який завжди готовий був кинутися на допомогу… Він пішов виручати своїх і того дня: хоча мав уже йти на ротацію. «Але хлопцям треба помогти» – пояснював сестрі… З того бою він не повернувся.
Саша не вважав себе героєм – але для нас він таким є. Бо кинувся виручати і підтримувати не тільки побратимів з 2-го батальйону 25-ї бригади ЗСУ. Він затулив собою нас усіх. Всю родину.
І такі, як наш Саша – рятують нині всю Україну.
Тому – вклоняюся низько своїй сестричці Гані, що виховала гідного сина, справжнього відважного чоловіка.
Обіймаю подумки і поділяю велетенський біль всіх мам, тат, братів і сестер, які не дочекались найрідніших з фронту.
Молюсь, щоб захистило Небо наших воїнів, хто залишається під вогнем.
І нехай кара Господня наздожене тих російських убивць, хто забрав життя нашого Саші і тисяч його побратимів.
Світла памʼять нашим героям! Вірю: разом з нашими Ангелами-охоронцями – на небі і землі – переможемо.
