Коли стогін невинних розриває душу…

Життя – воно буває раз і не назавжди.

У всіх, що надійшли після вибуху в Дніпрі, обличчя були залиті кров’ю.

Одяг разом із плоттю вирваний зі шматками по всьому тілу.

Всі доставлені до Мечникова присипані будівельним пилом.

Дізнатися та визначити вік майже неможливо.

У голову, груди, живіт, кінцівки позалітали металеві уламки, бетон та каміння.

Навколо постраждалих стояв нелюдський крик близьких.

Стогін поранених і рев тих, хто впізнав своїх рідних.

Лікарі Мечникова, які були вихідні, за лічені хвилини були у приймальному відділенні та рятували поранених, їхній досвід був просто безцінний.

Дуже вдячний: Сергію Косульникову, Vitaliy Peleh, Тамарі Шевченко, Олег Топка, Тарас Гаценко, Maxim Makarenkov, Валерий Томилин, Вячеслав Гришин, Владимир Дубина, Анатолий Галущак, Александр Машин, всім лікарям, медсестрам та волонтерам, які були разом з нами.

P.S.: Восьмирічній Златі пощастило, вона була поруч із вибухом. Відламками посікло її обличчя, залишивши тяжку пам’ять про війну у рідному Дніпрі біля свого будинку.

Всі надавали їй допомогу з любов’ю, як своїй дитині, розуміючи душевну травму.