Він був дуже скромний. Дуже. Великим масивним ведмедем. На Херсонщині ми здружилися. Часто кавували і чаювали.
Старий, якщо був на місці, готував неймовірно смачно і Малиш час від часу заскакував до нас в посадку. Він поміг мені вирити пристойний окоп. Дорити. Аби було вище пояса. Виявилося він вміє жартувати і сміятися. А його обійми були дуже моцними. Вельми схуд на Давидовому і я постійно говорила аби жер. Бо жерти наше усьо.
Останні наші обнімашки і я пообіцяла, що зі Львова привезу йому справжнього чорного шоколаду. Я без поняття чи любив він шоколад. Однак він видав таку посмішку, наче я пообіцяла йому надбавку до зп ще в 100.000.
Малиш на Щиті.
Він один з тих Титанів, хто тримав Бахмут та Соледар. І він мав вибір. Міг сидіти в таборі як і я. Однак він поїхав на позиції. І пішов на Щит. Героєм. До кінця стояв.
Честь тобі Кирил.
Дякую, що знала тебе і за твої моцні обійми.
