У російській ФСБ зранку 26 грудня заявили про “ліквідацію української диверсійної групи” на кордоні між Україною та Брянською областю РФ, ближче до вечора там назвали імена загиблих українців. Усупереч звичній практиці, цього разу повідомлення виявилося не зовсім сфальсифікованим: під час виконання бойового завдання в тилу у ворога дійсно загинули українські герої.
За Батьківщину в боротьбі зі споконвічним ворогом України життя віддали 34-річний Юрій “Святоша” Горовець, 32-річний Максим “Непийпиво” Михайлов, 38-річний Тарас “Тарасій” Карпюк і 19-річний Богдан “Аполлон” Лягов. Вони здійснили безліч ризикованих бойових виходів у тил ворога, були причетні до “бавовни” на території держави-агресорки – й усупереч “браваді” окупантів, так і не далися ворогові живими.
Так, російська ФСБ заявила про загибель на кордоні між Україною і РФ у районі з Брянською областю чотирьох українців і назвала імена полеглих воїнів.
“ФСБ назвала імена диверсантів, які ліквідовані на кордоні з Брянською областю, всі вони були громадянами України. Йдеться про чотирьох диверсантів, які 25 грудня намагалися проникнути до Брянської області через кордон. Співробітники ФСБ знищили їх “унаслідок бойового зіткнення”. За даними спецслужби, із собою диверсанти мали німецькі пістолети-кулемети SIG Sauer із боєприпасами. Також у них знайшли чотири саморобні вибухові пристрої загальною потужністю близько 40 кг у тротиловому еквіваленті”, – повідомили російські пропагандисти з російського РБК із посиланням на дані, отримані від Центру зв’язків з громадськістю ФСБ.
За звичкою, росіяни не змогли обійтися без фейків. Спершу ФСБ злила російським пропагандистам фейкове відео нібито з розстрілом українських диверсантів в авто, проте воно виявилося постановкою. А пізніше все ж таки показали інше відео – із загиблими українцями, які підірвалися на мінному полі у прикордонній смузі.
Єдине, що відповідає дійсності у заяві російської ФСБ, – те, що під час бойового виходу дійсно віддали життя за Україну четверо наших Героїв.
“Українські диверсанти, які загинули в Брянській області. Заходили в тил р*сні та робили героїчні речі. Назавжди у пам’яті, герої не вмирають”, – написав блогер Ігор Лаченков.
Більше про полеглих воїнів розповіли українські воїни, які так само боронять Україну від російських окупантів. Що б не вигадували у ФСБ, усі четверо полеглих захисників до останнього подиху залишилися такими ж невловимими для російських “спецслужб”, якими були за життя, коли “робили бавовну” в російських Бєлгородській, Брянській та Курській областях.
Як пише військовослужбовець ЗСУ, український націоналіст, громадський діяч, активіст і лідер громадської організації С14 Євген Карась, загинули воїни, за плечима у яких чимало ризикованих операцій, так і не давшись до рук загарбникам.
“Росіяни заплатили страшну ціну. І так і не спіймали привидів ночей Бєлгорода та Брянська. Судячи з оприлюднених фото, диверсійна група загинула, натрапивши на мінне поле. Споряджені якісно. І екіпірування, і вибухівка, і зброя… Честь, ах*єнним. “Мужність” – написано на зрешечених автоматах… ФСБ с*сало. Все довкола вибухало. Але ворожа міна… буває… Група героїв у повному складі відкликана Богом у Вирій”, – написав він.
Юрій “Святоша” Горовець
“Успішний диверсант. Це був його далеко не перший розвідувальний вихід… Я не знав, де він, але не сумнівався, що глибоко в темі Священної Війни. Росіяни кажуть, що був керівником диверсійної групи. Думаю, так і мало бути. Юрій Горовець. “Святоша”. Націоналіст. Християнин. Актор. Мандрівник. Ветеран. Багаторічний учасник спільноти “Братство” Дмитра Корчинського”, – згадує про полеглого воїна Карась.
Ще на початку лютого воїна, що згодом віддасть за Україну життя, – Україна судила. Звинувачували Горовця у нападі на співробітника проросійського телеканалу “НАШ”, що належав проросійському політику Євгену Мураєву, який втік до Росії і якого Москва, плануючи вторгнення в Україну, збиралася призначити “президентом” нашої держави.
За версією слідства, Горовець начебто напав на журналіста телеканалу “НАШ” Олексія Пальчунова та намагався відібрати у нього мікрофон. Інцидент, як писали ЗМІ, стався під час акції з вимогою закрити це проросійське медіа, що проходила у лютому 2021 року під столичним райвідділком поліції. У разі визнання винним, тішилися пропагандисти “НАШ”, Горовцю загрожувало 5 років за ґратами.
“Як же шкода, Святошо, ми ж мали отримати виправдальний вирок у тому тупому звинуваченні псевдожурналістів каналу “НАШ”. Це слідчі та прокурори мали б так ризикувати за державу, як робив це ти, без зарплати, без офіційного визнання. Ще одна людина честі приєдналася до Небесного воїнства. Ти загинув як герой, зі зброєю в руках уже на ворожій території. Ти відвоював Україну для нас. Царство небесне. Честь!” – написав після звістки про загибель Горовця адвокат Віталій Компанієць.
З початком війни з Росією на Донбасі Юрій одразу подався на фронт. Воював у Іловайську 2014-го, боронив Маріуполь.
Саме він, запевняють ті, хто знав Юрія, керував українською групою, яка заходила на ворожу територію.
Максим “Непийпиво” Михайлов
“Козак “Непийпиво”. Веселий і розпусний. Добрий та сміливий. Вічно молодий “Провокатор Корчинського”. М’який, але з вогником в очах. Романтик, який запалював пластидом зорі над окупованими територіями Брянщини, Курська та Бєлгорода. Козацька доля… Слава гримітиме повік віків. Честь”, – згадує про полеглого воїна Карась.
Максим Михайлов був в українському національному русі давно – задовго до Революції Гідності й початку війни з Росією.
“Максим Непийпиво був справжнім другом. Дуже колоритний, завжди у шароварах, вишиванці та з козацькою люлькою. Про те, скільки ти вбив ворогів, складатимуть легенди, як і про те, скільки дівочих сердець ти розбив. Максим їздив на Кубань ще до Майдану, організовувати протести в РФ. Ніколи не забуду про те, як ми з тобою познайомились у 2012 році”, – розповів про Героя лідер ГО “Національний спротив” Олексій Свинаренко.
Ще один активіст, Сергій Бондар, знав Максима ще з юності.
“Р*сня опублікувала вже прізвища. Макс Непийпиво. Виросли на задвірках однієї школи у Василькові. Пиво ми таки попивали… Зносили пам’ятники Леніним. Та й узагалі – розважались, як могли. Макс не завжди вивозив у вуличних бійках. Але вуличні бійки йому не були особливо цікаві. Він планував загинути під Москвою. А загинув у бою за Брянськ”, – написав він.
Тарас “Тарасій” Карпюк
Націоналіст із багаторічним стажем Тарас Карпюк, коли Росія розпочала агресію проти України на Донбасі, пішов на фронт одним із перших. Він вижив під час бійні в Іловайську в серпні 2014 року – вижив дивом, немов у бога були на нього інші плани.
“Тарас.Тарас був справжнім воїном. Він бився з поліцією, ще в далекі нульові, брав участь в антиліберальних акціях. Не дивно, що одним із перших пішов на війну 2014-го. Під Іловайськом у близькому контакті з ворогом його поранило. Сепар вистрілив у Тараса з відстані 15 м. Промазав, поцілив у магазин із трасерами. Ті загорілись і почали вибухати. Довго лікувався. Після початку повномасштабної війни пішов на фронт”, – згадує про “Тарасія” Свинаренко.
Богдан “Аполон” Лягов
Наймолодший, але один із найвідчайдушніших воїнів групи. Богданові було всього 19 років.
Про нього згадує один із побратимів, що служив в іншій частині.
“З початку війни дев’ятнадцятирічний хлопець почав воювати. Відразу зголосився в диверсійну групу. Можете уявити кількість удалих операцій із лютого… Спілкувалися з ним час від часу. Хлопець надзвичайно сміливий. Завжди викликався добровольцем. І хоча через юний вік нарікав, що часто не беруть на найскладніші завдання, але “Аполлон” був щасливим. Його вважали геніально здібним, бо показував одні з найкращих результатів із фізичної і тактичної підготовки. Всі побратими вважали, що війна – це його поклик”, – цитує спогади побратима Карась.
Українські воїни обіцяють: за загибель побратимів неодмінно помстяться. За кожного з них ворог відповість сторицею.
