Після весілля Василь мене привів у свій дім, і я стала жити у свекрухи. Надія Іванівна навіть пральною машинкою забороняла мені користуватися, а свою ми не могли купити, бо вона казала, що немає місця де її поставити. Свої речі і чоловіка я прала руками. Якось до мене мама приїхала з села, але свекруха її на поріг не пустила. Мама поставила привезені сумки біля дверей, а сама переночувала у сусідки. Я важко згадую той час, але тепер і сама моя свекруха живе у чужому домі
Життєві історії
Після весілля Василь мене привів у свій дім, і я стала жити у свекрухи. Надія Іванівна навіть пральною машинкою забороняла мені користуватися, а свою ми не могли купити, бо вона казала, що немає місця де її поставити. Свої речі і чоловіка я прала руками. Якось до мене мама приїхала з села, але свекруха її на поріг не пустила. Мама поставила привезені сумки біля дверей, а сама переночувала у сусідки. Я важко згадую той час, але тепер і сама моя свекруха живе у чужому домі
З Василем я познайомилася ще в інституті, коли навчалася там на другому курсі. Я щиро закохалася в нього як школярка і незабаром ми з Василем одружилися. Чоловік привів мене до себе в квартиру, де жив зі своєю мамою, Надією Іванівною. Був у нього ще й брат Андрій, який на той час служив в армії. Квартира була трикімнатна, місця мало вистачити для всіх, ми з Василем оселились в одній з них.
Свекруха зустріла мене м’яко кажучи не зовсім добре. Невістка на її території, в плани Надії Іванівни не входила. Та й взагалі, у неї була на душі інша дівчина на роль невістки, хоч і не дуже гарна, зате зі своїм будинком та гарним приданим. А тут на тобі, привів синок до себе додому сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи. Василя батьки не дуже любили і виховувала його бабуся, а батька він не знав взагалі. Але все ж після армії, довелося свекрусі, сина поселити у себе.
Так сталося, що залишив її наречений, як тільки дізнався, що вона чекала дитину, не готовий ще був до сімейного життя, а була Надія Іванівна грамотною і симпатичною. Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі. Але участі в його житті мати вже не приймала. Незабаром вона вийшла заміж і з’явився в неї ще один син Андрій, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто, але вітчиму це не сподобалось, він влаштував скандал, і більше у матері Василь не був.
Дитячу образу підігрівав з дитинства Андрій, його теж на час, влітку, привозили в село. Він постійно хвалився подарунками від батьків, про які мій чоловік міг тільки мріяти на той час. Бідний брат Василь, позбавлений батьківської любові, жив в старій хаті, в холоді і голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну жменю цукерок, але зате любов’ю бабуся його не обділяла. Без батьківської підтримки Василь не зміг здобути освіту – відразу пішов працювати після школи, потім в армію. Навчався вже пізніше, заочно. Молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки й гроші.
Мої роки проведені зі свекрухою, були дуже важкими, навіть згадувати про це не дуже хочеться сьогодні. Моєю мрією, було якомога швидше від неї переїхати і байдуже куди. Надія Іванівна, чекаючи повернення Андрія з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири, все спрямовано робила для цього. Мій Василь мене в образу не давав, але свекруха в його присутності до мене взагалі й не розмовляла. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, нехорошим для мене.
Коли приїхала моя мама нас провідати, то свекруха не пустила її на поріг, мама була змушена ночувати у нашої сусідки, дай їй Бог здоров’я. Вона знала мою свекруху дуже добре, тому розуміла сама все без слів. Я чоловікові не скаржилася – уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, байдуже куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але по далі, адже свекруха була вдома, а це значить знову нові суперечки та непорозуміння. Заглядала в чужі вікна і щиро мріяла про свій, затишний куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від постійних дорікань. Де ми з чоловіком та нашими майбутніми дітками жили б в мирі та достатку.
У мені зародилося нове життя, але я, напівголодна, втомлена після занять, по заметах ходила вздовж будинків і питала перехожих про квартиру в оренду. Життя моє перетворилося на пекло, коли Андрій повернувся з армії і свекруха, одержима ідеєю одружити його якомога швидше, щоб вигнати нашу сім’ю старшого сина, мене просто доїдала.
Користуватися пральною машинкою, вона мені зовсім забороняла, адже вона її купила вже давно за свої гроші, ми хотіли купити свою, але ставити її не було де, зате до ночі вона голосно дивилася телевізор, який стояв у нашій кімнаті. Я не висипалась взагалі. Це було просто дуже сумно, а сказати я нічого не могла, адже жила в її домі, за її правилами.
Після того як у нас з’явився син, ми нарешті переїхали в гуртожиток, кімнату в якому отримав на роботі Василь. Синові було два тижні. Дрібниця, що на маленькій кухні як у вулику, я володіла такими ж правами, як і всі, мене не ображали, не заглядали в каструлі, роздратовано ляскаючи кришками. Свекруха не прийшла ні разу, хоча жила не далеко від нас.
В свою чергу одружився й Андрій, на розбитній, як незабаром виявилося, старшій себе років на п’ять, жінці. Я не спілкувалася з ними, мене як і раніше не приймали у будинку свекрухи, але Василь дуже часто бачився з братом, бував у них. У новоствореній сім’ї тепер траплялося все, нова невістка не бажала поступатися мамі ні в чому, знала свої права і вміла їх застосувати при нагоді, вона не мовчала свекрусі.
Андрій ще раз зробив нам добру справа, відібрав чергу на житло. Коли ми вже ось-ось мали отримати квартиру, у них з’явилася друга дитина, незаперечна перевага, тому нашій родині відмовили, викреслили зі списку, а його родину поставили в чергу. Надія Іванівна злякалась нашого повернення. Знала б тільки вона, що я ні за які гроші, не стала б з нею жити. Навіть з чоловіком би розлучилась, якби він заперечував, поїхала б у село до своїх батьків, але до неї в квартиру ніколи не повернулася б. Але свекруха цього не знала і вмовила Андрія відмовитися від квартири і черга повернулася до нас, однак Андрій взяв за це певну суму. Ми в’їхали, нарешті, в свою квартиру, де я нарешті з полегшенням перевела подих.
Життя Андрія пішло шкереберть. Вони разом з дружиною почали пити. Потім вона взагалі його покинула з двома дітьми, а сама пішла до іншого. Андрію діти виявились теж не потрібні онуки залишилися на руках Надії Іванівни. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю.
Коли Надія Іванівна вже не могла доглядати за онуками, Андрію вона стала не потрібна, а до того ж він якраз привів додому нову дружину і мати тільки заважала їм. Якось Андрій з’явився у нас і заявив, що треба взяти маму до себе, він втомився від неї, пора і старшому синові доглядати за матір’ю. Я відмовилася навіть обговорювати це питання, Василь без захвату, але погодився.
Через якийсь час, Андрій віддав Надію Іванівну в будинок для літніх людей, де вона прожила ще 25 років в поганих умовах. Був такий час, коли я дуже шкодувала її, і хотіла забрати до себе, але коли Василь провідував свекруху, вона жодного доброго слова про мене не сказала, згадувала мене лише поганими словами. Тому я не хочу з нею жити, адже моєї доброти вона ніколи не оцінить. Вона лише псуватиме знову нам життя
