Я втомився боротися із одним і тим самим стереотипом. Вже й журналісти питають: слухайте, а що якщо Росія на щось там образиться — скажімо, на потоплений крейсер — і по нас як вдарить!
— Що-що?
— Ну вдарить!
— Як вдарить? Крим забере? Донецьк окупує? Харків розбомбить?
— Не, ну от війну оголосить… Київ обстр… а, ну да…
Я ще трішки розумію, коли цю фігню розповідають російські посполиті. У них в голові не вкладається, що вони війну програють, і вони будують теорії, згідно яких Росія ще справді не била. Але коли таку ж фігню повторюють наші — мені вже просто ніяково.
Люди! Гей! Агов! Дивіться сюди! Так-так, в очі!
Оце, з чим ми воюємо, і є вся російська військова потуга. Так, обриганий Чмоня теж. Навіть більше — вони вже тягнуть сирійців та африканців, осетинів та абхазів. Вони розконсервовують Град-1, і з таким успіхом скоро будуть знімати з постаментів Катюші. Вони це роблять не з любові до історії, а просто тому, що МИ ЇМ СРАКИ РВЕМО. Так, це Таманські та Кантемирівські дивізії лежать, за яйця тримаються та маму кличуть. Так, це російське ВДВ ризикує припинити існування як окремий рід військ. Так, це крейсер Москва, флагман Чорноморського флоту РФ, зараз годує риб.
Вони не можуть «помститися», «ще більше піднажати» та «вдарити по-справжньому». Їх ніщо не стримує — вони вже заробили собі на чотири Гааги та сім років розстрілу. Єдине, що вони мають, та не вжили — це ядерна зброя, але не вживають вони її аж ніяк не з гуманізму, а з сильного бажання все ж вижити самим.
Вони вже б‘ють з усього, що є. Вони вже повтрачали купу елітних військ. Вони вже шлють гірших з найгірших. Сильніше вони не «не хочуть», а не можуть. Оце — їхнє все.
І ми це все б‘ємо.
Будь ласочка, не задавайте дивних питань.
